Економіка Підприємства

Спеціальність 071 "Облік і оподаткування"

Header image

Самостійна робота №12

Тема: Основні показники оцінки фінансового стану підприємства.Резерви і фактори підвищення ефективності виробництва.

Мета: Ознайомитися з резервами та факторами підвищення ефективності виробництва. Вивчити основні показники оцінки фінансового стану підприємства.

План самостійної роботи

  1. Сутність ефективності виробництва.
  2. Система показників ефективності виробництва.
  3. Резерви та фактори підвищення економічної ефективності виробництва.
  4. Напрями підвищення ефективності виробництва.

Питання для самоконтролю

  1. Сутність ефективності виробництва.
  2. Характеристика показників ефективності використання живої праці та основних фондів.
  3. Характеристика показників ефективності використання матеріальних ресурсів та фінансових коштів.
  4. Характеристика показників якості продукції.
  5. Характеристика показників економічної ефективності виробництва.
  6. Резерви підвищення економічної ефективності виробництва.
  7. Фактори підвищення ефективності виробництва.

Література

Основна

  1. Бойко В.В. Економіка підприємства України – Д.,1997р.
  2. Шегда А.В. Економіка підприємства – Київ:Знання, 2005р.

Додаткова

  1. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства – К.;1995р.
  2. Бойчик І.М. Економіка підприємства – Київ: Каравела, 2002р.
  3. Єщенко П.С. Сучасна економіка – К.: Вища школа, 2005 р.

Завдання

Дати письмову відповідь на питання до самоконтролю

Контроль

Семінарське заняття №5

Опорний конспект

Найбільш загальну оцінку фінансового стану підприємства здійснюють за можливістю продажу майна і перетворення його в грошові кошти. Майно підприємства за рівнем ліквідності, а зобов’язання за терміновістю оплати можна поділити на 4 групи.

Для визначення рівня ліквідності підприємства слід порівняти активи, які можна реалізувати до певного строку, із зобов’язаннями, які до цього строку повинні бути оплачені.

Активи мають властивість перетворюватись в гроші, а зобов’язання погашатись і зникати в міру їх оплати. Підприємство слід вважати абсолютно ліквідним, якщо між окремими видами активів і зобов’язань мають місце наступні співвідношення:

$$A_{1}>З_{1}; A_{2}>З_{2}; A_{3}>З_{3}; A_{4}>З_{4};$$

Для оцінки фінансового стану підприємства за його балансом вивчають наступні показники:

  1. Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності визначають за балансом як відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень (сума рядків 220–240, тут і далі інформація за статтями балансу) до короткострокових (поточних) зобов’язань (рядок 620 – усього за розділом ІV пасиву). Він характеризує, наскільки короткострокові (поточні) зобов’язання можуть бути негайно погашені швидколіквідним майном. Нормативне значення цього показника 0,2–0,25. Цей показник має важливе значення для постачальників і банків, які кредитують підприємство.
  2. Проміжний коефіцієнт покриття (ліквідності) визначають за балансом як частку від ділення суми грошових коштів і дебіторської заборгованості (суми рядків 150–250) до короткострокових зобов’язань (рядок 620 – усього за розділом ІV пасиву).

    Він показує наскільки короткострокові зобов’язання можуть бути погашені за рахунок грошових коштів, а також дебіторською заборгованістю. Нормативне значення цього показника 0,5–0,7, а за визначенням окремих економістів – не менше 0,7–0,8.

  3. Загальний коефіцієнт покриття (поточний коефіцієнт ліквідності) визначають за балансом як відношення вартості оборотних активів (рядок 260–усього за розділом ІІ активу) до короткострокових зобов’язань (рядок 620 – усього за розділом ІV пасиву). Він характеризує наскільки обсяг поточних зобов’язань за кредитами і розрахунками підприємства може погашатись за рахунок всіх мобілізованих оборотних активів. Нормативне значення цього показника 1,0–2,0, а за визначенням окремих економістів – не менше 2,0–2,5. Найнижча межа забезпечує покриття оборотними активами короткострокових зобов’язань підприємства. Значне перевищення оборотних активів розміру короткострокових зобов’язань також не бажане і свідчить про неефективне використання підприємством свого майна.
  4. Коефіцієнт власності (автономії) визначають відношенням власного капіталу (власного майна) (рядок 380) до загальної суми майна підприємства (рядок 280). Цей показник свідчить про питому вагу коштів власного капіталу у активах і має важливе значення для інвесторів та кредиторів. Нормативне значення цього показника більше 0,7, а за визначенням окремих економістів – не менше 0,5.
  5. Коефіцієнт залучених коштів (залученого капіталу) визначається відношенням залучених коштів (рядок 430 + рядок 480 + рядок 620) до загальної вартості майна (рядок 280). Він характеризує структуру майна підприємства в частині залученого майна і може бути визначений вирахуванням із одиниці коефіцієнта власності. Нормативне значення цього показника не більше 0,3.
  6. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів визначають діленням залучених коштів (рядок 430 + рядок 480 + рядок 620) на власні (рядок 380). Він показує, скільки залучених коштів припадає на 1 грн. власних. Нормативне значення цього показника менше 0,7, а за визначенням окремих спеціалістів – не більше 1,0.
  7. Коефіцієнт мобільності (маневреності) власних коштів визначають як частку від ділення власних оборотних активів (розрахункова величина, рядок 260 – рядок 620) до загальної величини власних коштів (власного капіталу) (рядок 380). Нормативне значення цього показника 0,2–0,5. Верхня межа показника характеризує великі можливості підприємства для фінансової маневреності.
  8. Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними оборотними активами визначають як відношення власних оборотних активів (рядок 260 – рядок 620) до загальної суми оборотних активів (рядок 260).

Нормативне значення цього показника не менше 0,1. При меншому значенні цього показника структура балансу визнається незадовільною, а підприємство неплатоспроможним.

Під резервами підвищення економічної ефективності виробництва розуміють невикористані можливості збільшення випуску продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат завдяки більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства.

Основні фактори підвищення ефективності виробництва - це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та інші.

Серед основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства можна виділити два напрямки підвищення вище згаданих показників – організаційний, технологічний та ресурсний.

В межах організаційного напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління.

Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт – від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).

В межах технологічного напрямку основним є вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а другий - організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.

Ресурсний напрямок відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі:

  • зменшення обсягів незавершеного виробництва;
  • удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів;
  • прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності);
  • зменшення обсягів дебіторської заборгованості.

Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів: проаналізувати основні причини втрат та нераціонального використання ресурсів; забезпечити обґрунтоване нормування витрат матеріалів; організувати використання вторинних ресурсів; створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість; акцентувати увагу на використанні сучасних високотехнологічних матеріалів.

Щодо аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах: внутрішньозмінні втрати робочого часу; втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів; рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп'ютерної техніки; аналіз системи стимулювання працюючих; визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих.