Економіка Підприємства

Спеціальність 071 "Облік і оподаткування"

Header image

Лекція №1

Тема: Підприємство як економічний суб’єкт господарювання, його функції та мета. Зовнішнє середовище господарювання та фактори впливу.

Література

Основна

  1. Бойко В.В. Економіка підприємства України – Д.,1997р.
  2. Шегда А.В. Економіка підприємства – Київ: Знання, 2005р.

Додаткова

  1. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства – К.;1995р.
  2. Бойчик І.М. Економіка підприємства – Київ: Каравела, 2002р.

План лекції

  1. Сутність підприємства.
  2. Основні риси підприємства.
  3. Мета діяльності підприємства.
  4. Функції підприємства.
  5. Зовнішнє середовище підприємства.
  6. Фактори прямого впливу.
  7. Фактори непрямого впливу.

1. Економічну діяльність можуть здійснювати різноманітні суб'єкти — окремі особи, сім'я, об'єднання людей, держава тощо, але головні виробничі функції в економіці пов'язані з підприємством.

У структурі національної економіки підприємство є первинною ланкою. Саме тут безпосередньо поєднуються різноманітні фактори виробництва для створення матеріальних благ та надання послуг, реалізуються особисті та колективні інтереси. Упорядкована сукупність підприємств та їх об'єднань утворює економічну систему країни.

У ринковій економіці підприємство самостійно планує основні напрямки та умови своєї діяльності, розпоряджається трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами. Воно саме вибирає ділових партнерів, вступає в договірні відносини з ними, здійснює зовнішньоекономічну діяльність. Організаційні форми управління також визначаються підприємством. Воно вільне у виборі видів господарської діяльності та реалізує останню в межах чинного законодавства.

Основними критеріями, що визначають суб'єкта господарювання як підприємство, є такі:

  • закінчений цикл відтворення, тобто його продукція в умовах поділу праці набуває форми товару;
  • володіння правом юридичної особи;
  • наявність трудового колективу;
  • самостійне ведення виробничо-господарської діяльності;
  • використання у виробничій діяльності відповідного майна;
  • відсутність в організаційній структурі підприємства інших суб'єктів господарювання, що володіють правом юри¬дичної особи;
  • ведення справи на принципах господарського або комерційного розрахунку.

2. Важливою відмітною рисою підприємства як суб'єкта господарювання є його виробничо-технічна, організаційна та економічна єдність.

Виробничо-технічна єдність підприємства виражається в єдності всіх структурних підрозділів підприємства, включених у єдиний процес виготовлення продукції або окремих частин готового виробу. При цьому підприємство може складатися з технологічно різнорідних виробництв, цехів та дільниць, які завдяки спільній діяльності забезпечують випуск відповідної продукції (надають послуги). Такий тип підприємства характерний, наприклад, для машинобудівної промисловості, приладобудування тощо.

Підприємство може складатися з технологічно однорідних виробництв, цехів та дільниць. Така організація виробництва характеризується технічною та технологічною сумісністю структурних підрозділів, однорідністю сировини, матеріалів, палива, енергії, що споживаються, єдністю методів організації виробництва, праці та управління. Ця форма організації властива фабрикам, комбінатам у металургійній, текстильній, деревообробній промисловості.

Організаційна єдність передбачає наявність постійного трудового колективу, організаційної структури й апарату управління, організаційних та управлінських регламентів, інформаційної бази тощо.

Економічна єдність виявляється в єдності методів госпо¬дарювання, системи обліку та звітності, оцінки діяльності структурних підрозділів.

Функціонування підприємства як надскладної соціально-технічної відкритої системи та об'єкта управління забезпечується трьома головними процесами: отриманням засобів виробництва із зовнішнього середовища; виготовленням продукту; переданням продукту у зовнішнє середовище. Якщо один із цих процесів припиняється, підприємство не може існувати.

3. Мета підприємства — це умовне аналітичне поняття, яке використовується для стислого опису чинників поведінки підприємства. Мета підприємця як керівника повинна розгля¬датися окремо від мети підприємства, тому що конкретне підприємство в деяких випадках є лише засобом реалізації особистих інтересів підприємця (власника).

Зокрема, такий захід, як ліквідація підприємства, може відповідати інтересам підприємця, але не відповідати цілям підприємства. Тому підприємство не можна ототожнювати ні з його керівником (директором), ні з власником, ні з трудовим колективом, ні з конкретною юридичною особою.

Підприємство — це реальна "жива" система, для функціонування якої залучаються особистий та речовий фактори, а також суб'єкти, що перебувають за його межами: постачальники, покупці тощо.

Внутрішні, органічно притаманні підприємству цілі досить різноманітні, але в узагальненій формі вони можуть бути охарактеризовані як забезпечення гармонійної взаємодії з навколишнім середовищем. Іншими словами, це можна визначити як прагнення до найкращої реалізації функцій підприємства, тобто, по суті, до продовження його існування.

4. Функції будь-якого підприємства знаходять своє відобра¬ження в системі його цілей, що містить такі головні складові:

  1. задоволення потреб персоналу підприємства;
  2. удосконалення структури підприємства, її адаптація до внутрішніх та зовнішніх змін;
  3. створення та підтримка потенціалу для майбутнього розвитку, безперервності існування підприємства;
  4. задоволення зовнішніх вимог до підприємства та пред'явлення власних вимог до навколишнього середовища.

Лише одночасно здійснюючи реалізацію усіх цілей, підприємство здатне функціонувати та розвиватися. Такий підхід визначає підприємство як унікальний соціально-економічний феномен, здатний, по-перше, забезпечити суспільні потреби і, по-друге, реалізувати органічну єдність виробничих та відтворювальних процесів.

Слід зазначити, що мета не обов'язково збігається з функцією, і саме цей факт є предметом дискусій.

Головною економічною функцією будь-якого підприємства є задоволення потреб споживачів у товарах або послугах. Тобто ця функція властива кожному підприємству незалежно від його структури, галузі, ступеня підпорядкованості органам державної влади тощо.

Головною економічною функцією будь-якого підприємства є задоволення потреб споживачів у товарах або послугах. Тобто ця функція властива кожному підприємству незалежно від його структури, галузі, ступеня підпорядкованості органам держав¬ної влади тощо. Функція безпосереднього або опосередкованого задоволення потреб споживачів реалізується на підприємстві окремими його ланками, число яких зростає зі збільшенням розмірів підприємства. Але навіть у тих випадках, коли підприємство зовсім мале і має лише один центр діяльності (дрібний продавець, котрий не використовує найманої праці), зміст його головної функції залишається таким самим. клієнтів, приймає замовлення тощо. Це — комерційна функція.

Після прийняття замовлень необхідно виготовляти продукцію (проводити дослідження тощо). Це — технічна функція.

Але виробництво потребує певних коштів, необхідних для придбання засобів виробництва, залучення капіталів тощо. Необхідно забезпечити наявність таких коштів, поки виготов¬лена продукція не буде реалізована. Це — фінансова функція.

Функція закупівлі засобів виробництва, що споживаються у процесі виготовлення продукції, може розглядатися і як технічне постачання, і як комерційна функція {купівля для майбутнього продажу). З метою раціонального використання усіх засобів виробництва для досягнення поставленої мети необхідно забезпечити координацію дій працівників, належне управління персоналом та контроль за результатами праці. Це — адміністративна функція.

Таким чином, виходячи з головної соціально-економічної функції підприємства (задоволення потреб суспільства) як структуроутворюючого елемента економічної системи суспільства визначають головні внутрішньо організаційні функції підприємства, що забезпечують його існування як самостійного суб'єкта господарювання, як ланки народного господарства, а саме: комерційну, технічну, фінансову, адміністративну.

5. Результати дільності підприємства визначаються умінням адекватно сприймати зовнішнє середовище. Тому підприємству необхідна система управління, що забезпечує пізнання цього середовища, уміння реагувати на його зміни I робити вплив на внутрішні структури підприємства.

Підприємство, як відкрита система, залежить від зовнішнього середовища щодо постачань виробничих ресурсів, а також споживачів продукції. Тому підприємство змушене реагувати і пристосовуватися до цього середовища, щоб функціонувати (вижити), зберегти ефективність і зберегти конкурентноздатність.

Під складністю зовнішнього середовища підприємства треба розуміти кількість факторів, на які виробнича система зобов'язана реагувати з метою свого виживання, а тим більше розвитку.

Зовнішнє середовище — це сукупність господарських суб’єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних та міждержавних умов і чинників, що діють у глобальному оточенні. Зовнішнє середовище будь-якого підприємства можна визначити як сукупність двох сфер: макросередовища та мікросередовища.

Макросередовище складається з елементів, які не знаходяться у зв’язку з підприємством постійно, але впливають на формування загальної атмосфери бізнесу. Це середовище непрямих контактів підприємства. До його елементів належать:

  • економічне середовище;
  • політичне середовище;
  • соціальне середовище;
  • природне середовище;
  • технологічне середовище;
  • екологічне середовище та ін.

Мікросередовище — це середовище, елементи якого прямо і постійно впливають на діяльність підприємства. До елементів мікросередовища відносяться:

  • постачальники;
  • посередники;
  • споживачі;
  • конкуренти;
  • робоча сила;
  • державні органи.

Фактори зовнішнього середовища підрозділяються на фактори прямого впливу і фактори непрямого впливу.

6. Фактори прямого впливу безпосередньо впливають на прийняття рішень підприємством у сфері господарської діяльності. Середовище зовнішніх факторів прямого впливу виступає як спектр деяких обмежень.

До факторів прямого впливу належать:

  • Держава визначає (встановлює) правові норми функціонування підприємства. Вона є найважливішим елементом зовнішнього середовища.
  • Проводячи свою політику в галузі економіки, держава певним чином впливає на діяльність підприємства. Правовий статус визначає: як дане мідприємство може вести свої справи, які і у який період повинно платити податки, збори та ін.
  • Антимонопольне регулювання І розвиток цивілізованих відносин серед конкурентів також регулюються державою. Існує система антимонопольного законодавства, що встановлює певні обмеження на їх конкуренію на слабі, знову створені підприємства, на об'єднання підприємств із метою курирування їх окремих видів продукції, сировини.
  • Державне регулювання інвестиційної сфери.
  • Під постачальниками треба розуміти підприємства та окремі особи, що пприймають участь у матергально-технічному забезпеченні виробничої діяльності підприємства. Серйозними обмеженнями з боку постачальників можуть бути ціни на матеріальні ресурси, якість товарів, що поставляються, послуг, сировини, договірні умови. Залежність між підприємством і постачальниками визначається їхніми взаємними інтересами. Від ступеня погодженості взаємних інтерсів підприємства і постачальників залежить успішна діяльність тих і інших. Система постачання підприємства вимагає тісної взаємодії з постачальниками, дотримуючись принципу "точно в строк". Запаси зв'язують гроші, які доводиться витрачати на матеріали і їх збереження, тим самим може знижуватися ділова активність підприємства.
  • Споживачі, вирішуючи, які товари, яка продукція і послуги для них кращі і за якою ціною, визначають для підприємства кінцеві результати.

Підприємство ринкової економіки знаходиться в конкурентному середовищі, яке змінюється. Вплив цього фактора на підприємство відбувається в декількох напрямках. Підприємству необхідно враховувати конкурентів, їх сили, виявляти їх особливості і оцінювати інтенсивність. Основні напрямки конкуренції - серед покупців; з боку підприємств, що пропонуютъ нові товари, які можутъ замінити існуючі; загроза появи нових (потенційних) конкурентів; з боку постачальників, їхніх економічних можливостей і торговельних здібностей.

До зовшніх факторів непрямого впливу належать:

  • стан економіки (економічні фактори);
  • технічні фактори і технології (технологічні);
  • соціальні (соціально-культурні) фактори;
  • політичні фактори.

7. Фактори середовища непрямого впливу звичайно впливають настільки ж істотно, як фактори прямого впливу. Середовище непрямого впливу набагато складшше, шж середовище прямого впливу. Спрогнозувати впливи непрямих факторів для підприємства важко і трудомістко.

Стан економіки характеризується в основному традиційними категоріями: темпи економічного росту; платіжний баланс; рівенъ зайнятості. Гарантією успішного функціонування підприємства може бути його уміння інтерпретувати, аналізувати і прогнозувати тенденції в зміні економічного середовища і пристосовуватися до змін. Стан економіки впливає на вартість усіх споживаних ресурсів і здатність споживачів формувати попит (платоспроможні потреби). При прогнозах економічного спаду підприємство зменшує запаси готової продукції, скорочує виробництво (послуги) і чисельність працюючих. Стан економіки впливає на можливість підприємства в залученні додаткового капіталу, тому що уряд регулює податки, грошову масу, ставку відсотка за кредит, намагаючись згладити наслідки погіршення економічної обстановки.

Технічні фактори і технології є одночасно внутрішньою перемінною підприємства і зовнішнім фактором великого значения. Технологічне середовище, у якому функціонують підприємства, має тенденції до змін, удосконалення. Підприємство для успішного функціонування повинно пристосовуватися до технічних і технологічних змін і використовувати їх для одержання переваги серед конкурентів. Сили конкуренції стимулюють технологічний процес.

Результати діяльності підприємства значною мірою визначаються його зовнішнім середовищем. Підприємства стежать за зовнішньою обстановкою з метою виявити та використати її сприятливі можливості для досягнення поставленої мети, уникнути при цьому загрози перешкод. Підприємство, як відкрита система, залежить від зовнішнього середовища стосовно поставок ресурсів, енергії, кадрів, а також споживачів.

Постачальники матеріалів, комплектуючих виробів, енергетичних та інформаційних ресурсів, фінансів тощо, якщо вони володіють великою конкурентною силою, можуть поставити підприємство у велику залежність від себе. Тому при виборі постачальників важливо глибоко та всебічно вивчати їх діяльність та потенціал, для того щоб зуміти побудувати такі відносини з ними, які забезпечили б підприємству максимум сили у взаємодії з постачальниками. Конкурентна сила постачальників залежить від таких факторів:

  • рівень спеціалізованності постачальників;
  • величина вартості для постачальника переключення на інших клієнтів;
  • ступінь спеціалізованності покупця в купівлі певних ресурсів;
  • концентрація постачальників на роботі з конкретними клієнтами;
  • важливість для постачальника обсягу виробництва.

На стадії поза межами безпосереднього виробництва важливими суб’єктами мікросередовища є посередники, тобто ті організації або окремі фізичні особи, які допомагають виробникам в реалізації їх товарів на відповідних ринках. До них відносяться торгові посередники, фірми-спеціалісти з організації товарообігу (включаючи транспортні підприємства, складську мережу), агентства з надання маркетингових послуг (спеціальних досліджень, консалтингових послуг, реклами тощо), а також кредитно-фінансові установи комерційної спрямованості (комерційні банки, страхові компанії). Вивчення споживачів дозволяє підприємству краще зрозуміти, який продукт буде прийматися покупцями найбільше, на який обсяг продажу може розраховувати підприємство, наскільки можна розширити коло потенційних покупців, що чекає продукт у майбутньому тощо. Вивчення споживача як елемента мікросередовища підприємства в першу чергу має своєю метою складання профілю тих, хто купує продукт, який реалізує підприємство. Профіль покупця може бути складений за такими характеристиками:

  • географічне місцезнаходження;
  • демографічні характеристики ( вік, освіта, сфера діяльності тощо);
  • соціально-психологічні характеристики (становище у суспільстві, стиль поведінки, смаки, звички тощо);
  • ставлення споживача до продукту (чому він купує даний продукт, чи користується він сам продуктом, як оцінює продукт та ін.).

Підприємству доводиться боротися за споживача та ресурси з конкурентами. Конкурентне середовище формується не тільки внутрішньогалузевими конкурентами, які виробляють аналогічну продукцію та реалізують її на тому ж ринку. Суб’єктами конкурентного середовища є фірми, які можуть увійти на ринок, а також ті, які виробляють товари-субститути. Багато підприємств не приділяють необхідної уваги можливій загрозі з боку нових фірм і тому програють у конкурентній боротьбі саме їм. Про це дуже важливо пам’ятати та завчасно створювати бар’єри на шляху входження на ринок нових виробників. Такими бар’єрами можуть бути глибока спеціалізація у виробництві продукту, зниження витрат, контроль над каналами збуту продукції тощо. Аналіз ринку робочої сили спрямований на те, щоб виявити його потенційні можливості в забезпеченні підприємства кадрами, необхідними для вирішення ним своїх завдань. Підприємство повинне вивчати ринок робочої сили як з точки зору наявності на цьому ринку кадрів необхідної спеціальності та кваліфікації, необхідного рівня освіти, необхідного віку, статі і т. п., так і з точки зору вартості робочої сили. Серед найбільш вагомих факторів мікросередовища особливе місце належить факторам регулюючого впливу державних законодавчих органів, різних державних установ, які наглядають за дотриманням законів і видають необхідні нормативні акти, місцевих адміністративних органів, а також профспілок та інших громадських організацій та об’єднань.

Макросередовище створює загальні умови знаходження підприємства у зовнішньому середовищі. У більшості випадків макросередовище не має специфічного характеру, застосованого до будь-якого окремо взятого підприємства. Хоча ступінь впливу стану макросередовища на різні підприємства різна, що пов’язано з відмінностями як у сфері діяльності, так і з внутрішнім потенціалом підприємства. У досить складному макросередовищі, що оточує підприємство, діє значно більша кількість чинників, ніж у мікросередовищі. Цим чинникам властивий високий рівень варіантності, невизначеності та непередбачуваності можливих наслідків. Отже, до основних чинників макросередовища належать економічні, політичні, соціальні, технологічні та екологічні.

Вивчення економічного чинника макросередовища дозволяє зрозуміти, як формуються та розподіляються ресурси. До основних чинників економічного середовища, які потребують постійної діагностики і оцінки з точки зору можливих для підприємства наслідків від їх зміни, належать: рівень та темпи інфляції, коливання курсу національної валюти відносно валют інших держав, умови одержання кредиту і процентна банківська ставка тощо.

Така оцінка здійснюється через деталізацію політичних чинників, що впливають на організацію. Таких чинників багато, ще більше їх різних поєднань, тому виділимо і перерахуємо ті, що частіше тряпляються при проведенні аналізу макросередовища: зміни в податковому законодавстві; розстановка політичних сил; відносини між діловими колами і урядом; патентне законодавство; законодавство про охорону навколишнього середовища; урядові витрати; антимонопольне законодавство; грошово-кредитна політика; державне регулювання; політичні умови в іноземних державах; розміри державних бюджетів; відносини уряду з іноземними державами.

Соціальні чинники формують стиль життя, роботи, споживання і спричиняють значну дію практично на всі підприємства. Нові тенденції створюють тип споживача і, відповідно, викликають потребу в інших товарах і послугах, визначаючи нові стратегії організації. Для того щоб визначити найзначущі можливості і загрози з боку соціальних чинників, організаціям необхідно враховувати нові тенденції (наприклад, такі факти, як більш освічений споживач, збільшена кількість працюючих жінок, старіюче населення).

Вплив технологічних чинників на організації часто настільки очевидний, що їх вважають основним двигуном виробничого прогресу. Революційні технологічні зміни і відкриття останніх десятиріч, наприклад, виробництво за допомогою роботів, проникнення в повсякденне життя людини комп’ютерів, нові види зв’язку, транспорту, зброї і багато чого іншого, представляють великі можливості і серйозні загрози, дію яких виробники повинні усвідомлювати й оцінювати. Деякі відкриття можуть створювати нові галузі промисловості і закривати старі. Дію технологічних чинників можна оцінювати як процес творення нового і руйнування старого. Прискорення технологічних змін скорочує середню тривалість життєвого циклу продукту, тому організації повинні передбачати, які зміни несуть із собою нові технології. Ці зміни можуть впливати не тільки на виробництво, а й на інші функціональні сфери, наприклад, на кадри (підбір і підготовка персоналу для роботи з новими технологіями або проблема звільнення надмірної робочої сили, що вивільняється унаслідок упровадження нових, більш продуктивних технологічних процесів) або, наприклад, на маркетингові служби, перед якими ставиться завдання розробки методів продажу нових видів продукції. До основних екологічних чинників відносяться: обсяги викидів у середовище забруднювальних та отруйних речовин, рівень фізичного (електромагнітного, радіаційного, теплового) впливу на середовище; надійність і соціально-екологічна безпека виробничих систем, великих техногенних утворень — гідротехнічних споруд, газо-, нафтопроводів, тунелів тощо; кількість і якість продукції, що виробляється, її безпечність і утилізаційна придатність; стан природного середовища, в якому знаходиться підприємство, до і після реалізації запланованої стратегії розвитку і розміри можливих незворотних негативних наслідків.