Економіка Підприємства

Спеціальність 071 "Облік і оподаткування"

Header image

Лекція №2

Тема: Виробнича та загальна структура підприємства. Управління підприємством.

Література

Основна

  1. Бойко В.В. Економіка підприємства України – Д.,1997р.
  2. Шегда А.В. Економіка підприємства – Київ: Знання, 2005р.

Додаткова

  1. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства – К.;1995р.
  2. Бойчик І.М. Економіка підприємства – Київ: Каравела, 2002р.

План лекції

  1. Виробнича та загальна структура підприємства.
  2. Управління підприємством та його принципи.
  3. Методи управління підприємством.

1. Структура підприємства - це склад і співвідношення його внутрішніх ланок (цехів, ділянок, відділів, лабораторій та інших підрозділів), що становлять єдиний господарський об'єкт. Розрізняють загальну, виробничу й організаційну структури підприємства.

Під загальною структурою підприємства розуміється комплекс виробничих та обслуговуючих підрозділів, а також апарат управління підприємством (рис. 1). Загальна структура підприємства характеризується взаємозв'язками і співвідношеннями між цими підрозділами за розміром зайнятих площ, чисельністю працівників і пропускною здатністю (потужністю).

До виробничих підрозділів належать цехи, дільниці, лабораторії, в яких виготовляється, проходить контрольну перевірку й випробування основна продукція, що випускається підприємством, комплектуючі вироби, які придбані на стороні, матеріали й напівфабрикати, запасні частини для обслуговування виробів та ремонту в процесі експлуатації, різні види енергії для технологічних цілей тощо. До підрозділів, які обслуговують працівників, належать житлово-комунальні господарства, їхні служби, їдальні, буфети, дитячі сади та ясла, санаторії, пансіонати, будинки відпочинку, профілакторії, медсанчастини, добровільні спортивні товариства, відділи технічного навчання й навчальні заклади, які займаються підвищенням виробничої кваліфікації, культурного рівня робітників, інженерно-технічних працівників і службовців.

На відміну від загальної, виробнича структура підприємства є формою організації виробничого процесу вона виражається в розмірі підприємства, кількості й складі цехів та служб, їх плануванні, а також у кількості планування виробничих ділянок та робочих місць усередині цехів.

Розрізняють такі види цехів і ділянок:

  1. основні;
  2. допоміжні;
  3. обслуговувальні;
  4. побічні.

Рис. 1. Загальна структура виробничого підприємства

В основних цехах виконується певна стадія виробничого процесу з перетворення сировини й матеріалів на готову продукцію або ряд стадій виробничого процесу з виготовлення якого-небудь виробу чи його частини. Основні цехи поділяються на:

  1. заготівельні (ливарні, ковальські, штампувальні тощо);
  2. оброблювальні (токарні, фрезерні тощо);
  3. випускаючі (складальні).

Завдання допоміжних цехів - забезпечувати нормальну, безперебійну роботу цехів основного виробництва. До них належать енерго-ремонтні, механо-ремонтні, ремонтно-механічні тощо. Обслуговувальні господарства виконують функції зберігання продукції, транспортування сировини, матеріалів і готової продукції тощо. Побічні цехи займаються утилізацією відходів, виробництвом невластивих товарів (наприклад, авіабудівний завод виготовляє холодильники), наданням послуг іншим підприємствам і населенню тощо.

Організаційна побудова основних цехів і виробництв ведеться за трьома принципами:

  1. технологічним - цехи і дільниці формуються за ознакою однорідності технологічного процесу виготовлення різних виробів (бетонні, сталеплавильні цехи тощо);
  2. предметним - об'єднує робочі місця, дільниці, цехи з випуску певного виду продукції (кульковальничні цехи);
  3. змішаним - заготівельні цехи і дільниці створюються за технологічним принципом, а випускаючі цехи і дільниці - за предметним (див. рис. 2).

Рис. 2. Структура управління цехом

Основною структурною виробничою одиницею підприємства є виробнича дільниця, що є сукупністю робочих місць, на яких виконується технологічно однорідна робота або різні операції з виготовлення однакової або однотипної продукції. Продукція дільниці призначена для перероблення всередині цеху. Склад, кількість ділянок і взаємостосунки між ними визначають склад більших виробничих підрозділів - цехів і структуру підприємства в цілому.

Первинною ланкою організації виробництва є робоче місце. Робоче місце - це частина виробничої площі, де робітник або група робітників виконують окремі операції з виготовлення продукції або обслуговування процесу виробництва.

Розрізняють такі види виробничої структури:

  1. без цехова (виробнича дільниця, тобто сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція, використовується на невеликих підприємствах з відносно простими виробничими процесами);
  2. цехова (цех, тобто адміністративно відокремлена частина підприємства, в якій виконується певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації);
  3. корпусна (корпус, тобто об'єднання кількох однотипних цехів);
  4. комбінатська (здійснюються багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів перероблення сировини наприклад металургійна, хімічна, текстильна промисловість).

Структура підприємства повинна бути раціональною й економічною, забезпечувати найкоротші шляхи транспортування сировини, матеріалів і готових виробів.

Функції внутрівиробничого керування діяльністю підприємства реалізуються підрозділами апарату керування и окремих структур які при цьому вступають в економічні, організаційні, соціальні та інші виробничі відносини один з одним.

Організаційні відносини, що складаються між підрозділами і працівниками апарату керування підприємства, визначають і його організаційну структуру.

Під організаційною структурою керування підприємства треба розуміти склад (перелік) відділів, служб і підрозділів в апарат керування, системну і організаційну.

Типи організаційних структур: лінійна, функціональні, дивізіональна і адаптивні.

2. Мета керування - створити сприятливі умови для виробництва і реалізації максимально можливої кількості високоякісною продукцією з найвищою економічною ефективністю.

В управлінні підприємством виокремлюють такі основні функції:

  • планування — визначення мети діяльності підприємства;
  • організація — визначення і розподіл серед виконавців окремих завдань, повноважень та відповідальності;
  • мотивація — створення умов, за яких виконавці зможуть і бажатимуть виконувати пропоновану їм роботу якнайкраще;
  • аналіз і контроль — вимірювання та порівняння результатів наміченої діяльності із запланованими показниками; коригування діяльності в разі виявлених відхилень від плану.

Принципи керування:

  1. економічність - досягається максимальний дохід при мінімальних витратах;
  2. пропорційністъ - постановка заздань ( визначення засобів і способів їх здійснення розробляються таким чином, щоб виробнича діяльність не викликала диспропорцій у розвитку промисловості;
  3. системність — кожна ланка у виробництві розглядається як частина більш великої системи, у яку воно входить;
  4. особиста матеріальна зацікавленість - реалізація цього принципу означає постійне матеріальне і моральне заохочення працівників за результатами праці;
  5. директивність, єдиноначальність, самоврядування Принцип директивності (адміністративності) передбачає керівництво виробничим підприємством декількома особами, які своїми указами (наказами, розпорядженнями і т.д) позначають, планують і здійснюють напрямок його розвитку.

3. Методи керування поділяються на:

  1. Економічне керування - цілеспрямоване використання і виконання у виробничій діяльності заходів і нормативних актів, прийнятих вищими органами державної влади., що регулюютъ економічну діяльність з метою досягнення певних економічних результатів. Результат економічного керування - збалансованість виробництва і доход підприємства в їх цілому. Ці методи включають:
    • Матеріальну відповідальність;
    • Ціноутворення;
    • Державне регулювання;
    • Стимулювання;
    • Податки.
  2. Aдміністративно-правові методи керування передбачають юридичний і адміністративний вплив на відносини людей в процесі виробництва, оскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами і передбачають застосування відповідних матеріальних, адміністративних і карно-правових санкцій:
    • законодавчими актами;
    • положеннями;
    • інструкціями;
    • наказами і розпорядженнями.
  3. Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви поведінки людини, поскільки традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив. Вони передбачають вивчення соціальних запитів та інтересів членів колективу, середовища виробництва, громадської думки.

Система управління повинна бути простою і гнучкою, забезпечувати ефективність і конкурентноздатність підприємства. Вона має такі характеристики:

  1. невелике число рівнів управління;
  2. наявність небагаточисельних підрозділів, що мають вискокваліфікованих працівників;
  3. якість продукції і всі процедури роботи повинні бути орієнтовані на споживача.

Типи організаційних структур управління:

1. Лінійна – це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії, кожен підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції у відповідному підрозділі (рис. 1).

Рис. 1 - Лінійна організаційна структура управління

2. Функціональна – структура, яка передбачає наявність штабів, але їх персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва і прийняття рішень (рис.2).

Рис. 2 - Функціональна організаційна структура управління

3. Лінійно-функціональна – структура управління, яка спирається на розподіл повноважень та відповідальність за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі (рис. 3).

Рис. 3 - Лінійно-функціональна організаційна структура управління

4. Дивізіональна – це структура управління, яка будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування (рис. 4).

Рис. 4 - Дивізіональна організаційна структура управління

5. Матрична – це структура, яка передбачає створення поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції (послуг).

Рис. 5 – Матрична організаційна структура управління