Економіка Підприємства

Спеціальність 071 "Облік і оподаткування"

Header image

Лекція №9

Тема: Поняття та склад нематеріальних ресурсів підприємства

Література

Основна

  1. Бойко В.В. Економіка підприємства України – Д.,1997р.
  2. Шегда А.В. Економіка підприємства – Київ: Знання, 2005р.

Додаткова

  1. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства – К.;1995р.
  2. Бойчик І.М. Економіка підприємства – Київ: Каравела, 2002р.

План лекції

  1. Нематеріальні ресурси підприємства та їх значення.
  2. Класифікація нематеріальних ресурсів підприємства.
  3. Оцінка нематеріальних ресурсів підприємства.

1. Нематеріальні ресурси — це складова частина потенціалу підприємства, що здатна приносити економічну користь протягом відносно тривалого періоду часу, для якої характерні відсутність матеріальної основи одержання доходів і невизначеність розмірів майбутнього прибутку від їхнього використання у процесі виробництва. Термін «нематеріальні ресурси» застосовуюється для характеристики сукупності об’єктів інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність є юридичною категорією, що використовується для:

  1. визначення результатів творчої праці людини;
  2. позначення належності таких результатів відповідним суб’єктам творчої діяльності;
  3. закріплення за цими суб’єктами особистих немайнових і майнових прав щодо розробки та використання створених ними інтелектуальних продуктів.

Сутнісно-змістова характеристика окремих об’єктів інтелектуальної власності по трьох виокремлюваних групах.

    ГРУПА І. Об’єкти промислової власності

  1. Винахід — це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об’єктами винаходу можуть бути продукти (пристрій, речовина, штам) і способи (дії над матеріальними об’єктами за допомогою інших матеріальних об’єктів). Для визначення патентоспроможності винаходу використовують конкретні критерії: а) новизна винаходу; б) наявність винахідницького рівня; в) промислова придатність винаходу.
  2. Корисна модель — це результат творчої діяльності людини, об’єктом якої може бути конструктивне рішення пристрою або його складових частин. Це означає, що речовини, штами мікроорганізмів, а також способи не можуть бути визнані корисними моделями. Корисна модель виповідає умовам патентоспроможності, якщо є новою та промислово придатною.
  3. Промисловим зразком вважається результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об’єктом такої діяльності може бути форма, рисунок, кольори, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу й призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промисловий зразок може бути об’єктним (модель), плоским (рисунок) або комбінованим. Не визнаються промисловими зразками: об’єкти архітектури, промислові гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція; об’єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипучих і подібних речовин. Вони повинні мати новизну та бути промислово придатними.
  4. Знаками для товарів і послуг (в інших країнах — товарними знаками й знаками обслуговування) є оригінальні позначення, за допомогою яких товари та послуги одних осіб відрізняють від однорідних товарів і послуг інших осіб. Головне завдання таких знаків полягає в ідентифікації товару. Тому їх розташовують на самому товарі або ж його упаковці. Основними вимогами до знаків і послуг є: а) їхня новизна відносно сфери використання та часу дії; б) оригінальність, тобто мати істотну відмінність від вже зареєстрованих і відомих позначень. До позначень, які не підлягають реєстрації як знаки для товарів і послуг, відносяться:
    • державні герби, прапори, офіційні назви держав, найменування міжнародних організацій, печатки тощо;
    • позначення, що не мають розрізнювальної спроможності або є подібними настільки, що їх можна переплутати з раніше зареєстрованими знаками.
  5. Позначення походження товару може бути двох видів: просте і кваліфіковане. Просте позначення — це будь-яке словесне чи графічне позначення, яке прямо або опосередковано вказує на географічне місце походження товару (країну, її регіон, населений пункт, місцевість тощо). Словосполучення «кваліфіковане позначення походження товару» об’єднує в один термін назву місця та «географічне позначення походження товару». Поряд з назвою певної місцевості основними ознаками походження товару слугують:
    • географічне середовище, що охоплює специфічні природні умови та (або людські чинники);
    • наявність в товарі особливих властивостей, які виділяють його з-поміж інших однорідних товарів;
    • обов’язкова об’єктивна залежність особливих властивостей товару від географічного середовища.
  6. Фірмове найменування — це стале позначення підприємства (фірми, компанії) або окремої фізичної особи, від імені яких здійснюється виробнича чи інша діяльність. Воно використовується для ідентифікації підприємств (окремих підприємців) і виділення їх серед інших, а також загальної характеристики їхньої репутації на ринку.
  7. Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії, що суперечать правилам, торговельним та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. До недобросовісної конкуренції відносяться дії, які зв’язані з: а) неправомірним використанням ділової репутації суб’єкта господарювання (використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; копіювання зовнішнього вигляду виробу тощо); б) створення перешкод суб’єктам господарювання в процесі конкуренції та використанням неправомірних переваг у конкуренції (дискредитації суб’єкта, купівлею-продажем товарів і наданням послуг з примусовим асортиментом; підмова до бойкоту суб’єкта господарювання; підкуп працівника постачальника або покупця); в) неправомірним збором, розголошенням та використанням комерційної таємниці.
  8. ГРУПА ІІ: Об’єкти, що охороняються авторським правом і суміжними правами

  9. До об’єктів, що охороняються авторським правом, належать твори в галузі науки, літератури та мистецтва, які існують в таких об’єктивних формах: письмовій, усній, образотворчій, об’ємно-просторовій та інших. При чьому авторське право не поширюється на: офіційні документи, державні символи та знаки, твори народної творчості, прес-інформацію; винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, раціоналізаторські пропозиції.
  10. Під комп’ютерною програмою розуміють об’єктивну форму подачі сукупності даних і команд, призначених для забезпечення функціонування ЕОМ (набір інструкцій; операціонні системи та прикладні програми, виражені у вихідному чи об’єктовому коді). При цьому варто знати, що поняття «комп’ютерна програма» не розповсюджується на бази даних.
  11. Базою даних прийнять називати сукупність даних, матеріалів чи творів, систематизованих у формі, яку «читає» машина. Усі бази даних охороняються авторським правом. Проте правова охорона не поширюється на ідеї та принципи, що покладено в основу бази даних.
  12. Топологією інтегральної мікросхеми визнається зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв’язків між ними. При цьому обов’язковою умовою правового захисту даного об’єкта є його оригінальність.
  13. Суміжні права — це права, які примикають до авторського право та є похідними від нього. Вони діляться на три групи (види): 1) права продуцентів фонограм; 3) права організацій мовлення. При чому права виконавців охороняються, якщо виконання: а) вперше мало місце на території України; б) зафіксовано на фонограмі, що охороняється законом; в) включено в передачу організації мовлення, яка охороняється законом. Права продуцентів фонограм охороняються, якщо: а) продуцент є громадянином України чи юридичною особою із місцезнаходженням в Україні; б) фонограму вперше озвучено на території України. Права організацій мовлення охороняються за умови, що вони знаходяться офіційно на території України та здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.
  14. ГРУПА ІІІ: Інші (нетрадиційні) об’єкти інтелектуальної власності

  15. Раціоналізаторська пропозиція — технічне рішення, яке є новим і корисним для підприємства. Раціоналізаторськими вважаються пропозиції, що відносяться до вдосконалення використовуваної техніки, виготовлюваної продукції та спосіб контролю, а також пропозиції, які сприяють підвищенню продуктивності праці й більш ефективному використанню матеріалів, енергії, устаткування.
  16. «Ноу-хау» — (від англ. know-how — знати як) — не захищені охоронними документами та не відомі господарникам знання і досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного та фінансового характеру, які можуть бути практично використані в наукових розробках, у процесі виготовлення конкурентоспроможної продукції. До «ноу-хау» також відносяться не запатентовані з різних причин винаходи.
  17. Комерційну таємницю фірми (підприємства, організації) становлять відомості, що безпосередньо зв’язані зі її діяльністю. Хоча вони і не є державними секретами, але їх розголошення може завдати шкоди суб’єкту господарювання. У конкретному розумінні комерційною таємницею вважається сукупність науково-технічної, виробничо-господарської та фінансово-економічної інформації про діяльність підприємства, розголошення якої може спричинити економічні збитки. Тому не випадково збереження комерційної таємниці — важлива складова забезпечення належної економічної безпеки суб’єктів господарювання.
  18. Нематеріальні активи — це категорія, що виникає внаслідок володіння правами на об’єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси та їхнє використання в господарській діяльності з одержанням доходу.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчуються патентами.

Патент — це охоронний документ, що видається державним органом (патентним відомством) і підтверджує право його власника на відповідний об’єкт промислової власності.

Процедура виникнення та здійснення авторського права. Особа, яка має авторське право:

  • для повідомлення про свої права на твори в галузі науки, літератури та мистецтва, комп’ютерні програми і бази даних може використовуватися знак охорони авторського права, який ставиться на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі, імені особи, яка має авторське право, та року першої публікації твору. Повідомлення про право на топологію інтегральної мікросхеми складається з літери Т у колі, дати початку терміну дії виключного права на використання цієї топології та інформації, що дозволяє ідентифікувати право власника топології;
  • для засвідчення авторства на твір, факту і дати публікації твору або наявності договорів щодо права автора на твір у будь-який час на протязі строку охорони авторського права може бути зареєстровано своє право в офіційних державних реєстрах. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво.

Виникнення та здійснення суміжних прав проходить наступним чином. Продуценти фонограм і виконавці для повідомлення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм чи їхніх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери R у колі, імені особи, яка має суміжні права, та року першої публікації фонограми. При цьому виключні права виконавців і продуцентів фонограм можуть передаватися іншим особам на основі договору, в якому визначені спосіб використання виконання та фонограм, розмір і порядок виплати заохочення, термін дії договору.

Раціоналізаторські пропозиції, «ноу-хау» та гудвіл, що є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту. За розголошення інформації про «ноу-хау» й комерційну таємницю передбачається сувора (аж до кримінальної) відповідальність.

Право власності на нематеріальні ресурси у більшості випадків реалізується самим власником. Однак останній може передати таке право зацікавленій стороні шляхом укладання ліцензійної угоди.

Ліцензійна угода — договір, у відповідності з яким власник винаходу, корисної моделі, промислового зразка тощо (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патент, «ноу-хау» та інше.

Оскільки звичайно передача права власності супроводжується зазначенням різних умов (відносно терміну та обсягу використання повноти інформації, що передається, то відповідно до цього існує кілька видів ліцензій.

Ліцензійні угоди можуть передбачати комплексну передачу кількох патентів і зв’язаних з ними «ноу-хау». У цьому випадку ліцензійна угода включає надання ліцензіарам інженерно-консультаційних послуг і передбачає супровідні постановки сировини, комплектуючих виробів та устаткування, а також надання інформації щодо вдосконалення ліцензійної технології на протязі строку дії угоди.

За використання об’єкта ліцензійної угоди здійснюється певна матеріальна винагорода.

  • найбільш розповсюджені роялті (періодичні відрахування), що встановлюються у вигляді ставок до обсягу продажу або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції.
  • замість роялті можуть здійснюватися одноразово платежі, тобто оплачуватися фактична ціна ліцензії.
  • розрахунки за ліцензії можуть також проводитися у формі передачі ліцензіару певної частки цінних паперів ліцензіата.
  • Може застосовуватися й така форма розрахунків як зустрічна передача технічної документації, що передбачає взаємний обмін ліцензіями технологічними знаннями, досвідом.

Оцінка вартості нематеріальних активів об’єктивно необхідна при розв’язанні низки економічних питань, що вирішуються підприємством (організацією) у повсякденній практиці господарювання.

Оцінка вартості нематеріальних активів здійснюється у певній послідовності та включає кілька етапів:

У відповідності з міжнародними стандартами застосовують витратний, прибутковий (дохідний) та ринковий підходи до встановлення конкретних методів оцінки вартості. В межах можливих методичних підходів існують та або інші методи оцінки вартості нематеріальних активів.

Сутнісна характеристика окремих методів оцінки вартості нематеріальних активів.

Метод початкових витрат передбачає визначення вартості нематеріальних активів за даними бухгалтерської звітності підприємства (організації) за кілька останніх років. Розрахунки здійснюються у такій послідовності:

  • виявляються усі фактичні витрати на створення, придбання чи впровадження об’єкта інтелектуальної власності;
  • витрати уточнюються з урахуванням індексу цін на дату оцінки;
  • визначається нарахована величина амортизаційних відрахувань по об’єкту інтелектуальної власності;
  • розраховується вартість об’єкта інтелектуальної власності як різниця між уточненими витратами та нарахованими амортизаційними сумами.

Основна ідея методу вартості заміщення полягає в тому, що максимальна вартість певного нематеріального активу визначається мінімальною ціною аналогічного елемента нематеріальних активів.

Для розрахунків вартості унікальних нематеріальних активів рекомендується використовувати метод відносної вартості. Остання визначається як сума витрат, необхідних для відтворення точної копії оцінюваного активу з урахуванням сучасних цін.

Оцінка вартості нематеріального активу за методом капіталізації прибутку охоплює такі етапи:

  • виявлення джерел і розмірів чистого прибутку від використання відповідного активу;
  • визначення ставки капіталізація чистого прибутку;
  • розрахунок вартості активу шляхом ділення чистого прибутку на ставку капіталізації.

Реалізація методу дисконтування майбутніх грошових потоків зв’язання з такими послідовними діями:

  • оцінкою майбутніх грошових потоків, що включають чистий прибуток від використання об’єкту інтелектуальної власності та величину амортизації цього об’єкту;
  • визначення ставки дисконтування;
  • розрахунками сумарної поточної вартості майбутнього прибутку;
  • складанням одержаного результату та приведеної до поточного періоду вартості об’єкту інтелектуальної вартості.

Метод порівняльного аналізу продажу вимагає порівняння об’єкту оцінюваної інтелектуальної власності з вартістю аналогічних об’єктів, що продані на ринку.

За методом звільнення від роялті вартість активу визначається на основі умовного припущення, що вся інтелектуальна власність не належить підприємству. Тоді останнє частину виручки повинне було б виплатити у вигляді роялті. Насправді цю частину виручки підприємство залишає у себе і вважає її додатковим прибутком. Вартість грошових потоків з урахуванням цього прибутку і вважають ринковою вартістю оцінюваного активу.

Нематеріальні активи підприємства також підлягають амортизації. Норму амортизаційних відрахувань встановлює само підприємство з залежності від строку використання окремого виду нематеріальних активів. Для нематеріальних активів, по яких неможливо встановити термін використання, норма амортизації визначається в розрахунку на 10 років, тобто 10%.