Економіка Підприємства

Спеціальність 071 "Облік і оподаткування"

Header image

Лекція №12

Тема: Методи планування. Види планів та їх структура.

Література

Основна

  1. Бойко В.В. Економіка підприємства України – Д.,1997р.
  2. Шегда А.В. Економіка підприємства – Київ: Знання, 2005р.

Додаткова

  1. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства – К.;1995р.
  2. Бойчик І.М. Економіка підприємства – Київ: Каравела, 2002р.

План лекції

  1. Планування діяльності підприємства. Проблеми та межі планування.
  2. Принципи та типи планування діяльності підприємства.
  3. Система планів на підприємстві.
  4. Організація планування діяльності підприємства.

1. Прогнозування, планування та регулювання — основні інструменти управління економікою країни. Перспективне прогнозування та планування дає змогу виробити економічну стратегію держави на найближчі 10–20 років, а потім, деталізувавши їх і склавши тактичні й поточні плани, регулювати діяльність господарюючих суб’єктів, якщо заплановані економічні показники не досягаються.

Планування — це процес визначення цілей, які передбачає досягти підприємство за певний період, а також способів досягнення цих цілей. Планування об’єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою, сприяє односпрямованості й скоординованості процесів, що уможливлює найефективніше використання наявних ресурсів і своєчасне розв’язання різноманітних завдань управління. Поряд із загальними принципами управління у плануванні існують також специфічні принципи, а саме: цільова спрямованість, системність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об’єкта і предмета планування.

Проблеми та межі планування. Проблеми, що виникають у зв'язку з плануванням, як правило, виникають у таких ситуаціях:

  • події випереджають запланований графік;
  • процес планування заважає прояву винахідливості й ініціативи;
  • під час реалізації плану виникають непередбачені ситуації;
  • менеджери, котрі не беруть участі в розробленні плану, не дотримуються його;
  • поточні справи відволікають увагу керівників від реалізації плану.

Можливості планування на підприємстві обмежені низкою об'єктивних та суб'єктивних причин.

  1. Невизначеність ринкового середовища. Будь-яке підприємство у своїй діяльності неодмінно має справу з невизначеністю. Воно не в змозі передбачити усі зміни, які можуть відбутися у зовнішньому середовищі.
  2. Витрати планування. Межа планування визначається і величиною витрат на організацію і здійснення планування. Одним із суттєвих недоліків планової діяльності є необхідність додаткових витрат на дослідження, організацію підрозділу планування, залучення додаткового персоналу.
  3. Обсяг діяльності підприємства. Ці обсяги обмежують або,навпаки, розширюють можливості планування.
  4. У загальному вигляді (спрощеному) процес планування діяльності підприємства охоплює такі головні етапи: складання планів, або безпосередній процес планування, результатом якого є система планів; діяльність щодо здійснення планових рішень. Результатом здійснення планів є реальні показники діяльності підприємства. Вони порівнюються з плановими показниками. З'ясовуються можливості для корективів у діяльності підприємства. За допомогою контролю визначається ефективність планового процесу на підприємстві.

2. Планування як процес має здійснюватися згідно з певними принципами. До них належать принципи науковості, системності, участі (партисипативності), оптимальності, безперервності, гнучкості.

Принцип науковості планування полягає в тому, що плани повинні складатися з урахуванням механізмів дії економічних законів розвитку суспільства і виробництва та наукових досягнень у галузі. Використання цього принципу несумісне з вольовим підходом керівників щодо визначення напрямів діяльності. Науково обґрунтовані плани мобілізують колективи на ефективне використання ресурсів виробництва й досягнення найкращих результатів господарювання.

Принцип системності, який ще називають принципом єдності, вимагає розглядати об'єкт планування як систему, що складається зі структурних елементів з певними взаємозв'язками і єдиним напрямком розвитку. Тобто всі елементи системи орієнтовані на загальну мету. Цей принцип передбачає координацію та інтеграцію процесів планування. Вимога координації означає, що планування діяльності підрозділів одного ієрархічного рівня (наприклад цехів, дільниць у межах цеху тощо) має бути тісно пов'язаним. Отже, планувати їх роботу слід одночасно, враховуючи існуючі взаємозв'язки. Це ж стосується і змін у планах. Будь-які зміни в плані одного підрозділу необхідно враховувати в планах тих підрозділів, що мають коопераційні зв'язки з першим. Інтеграція процесів планування полягає у взаємозв'язку планових заходів і показників по вертикалі. План кожного підрозділу є логічною частиною плану підрозділу вищого рівня, що створює умови для оптимального поєднання окремих видів виробництва й інтересів учасників спільної діяльності, забезпечує ефективне використання засобів виробництва та підвищення продуктивності праці. Коротко це можна подати так: план бригади план виробничої дільниці план підприємства. У зв'язку з цим при розробленні планів підрозділів нижчого рівня орієнтуються на завдання підрозділів вищого рівня, що забезпечує відображення в планах загальної мети і стратегії підприємства. Таким чином, додержання принципу системності при розробленні планів складних виробничих структур дає змогу створити взаємопов'язану їх систему по горизонталі і вертикалі.

Принцип участі (партисипативності) полягає в тому, що в процес планування залучаються працівники, які згодом реалізують плани. Та чи інша участь спеціалістів різних структур у розробленні планів має певні позитивні наслідки, що підтверджує світовий досвід. Так, при цьому поглиблюється розуміння працівниками організації підприємства, його внутрішніх зв'язків, інформаційних потоків, перспективних і поточних проблем. Участь у плануванні роботи підприємства чи його підрозділу має важливий психологічний ефект. Плани, розроблені таким чином для певної структури, сприймаються працівниками як особисті програми, що підвищує стимули до їх виконання. Важливо і те, що застосування принципу участі сприяє кваліфікаційному зростанню працівників, розвиває їх здатність виявляти резерви ефективності.

Принцип оптимальності означає, що весь комплекс рішень, передбачених у плані, має бути найкращим з точки зору критерію, який відображає ступінь досягнення мети підприємства. Таким основним критерієм на рівні підприємства і підрозділів — центрів прибутку є прибуток, стосовно інших виробничих підрозділів — витрати (собівартість продукції). Згідно з принципом оптимальності підприємство повинно досягати поставленої мети з мінімальними витратами (принцип мінімізації) або за наявних ресурсів і витрат домагатись максимального результату (принцип максимізації). В обох випадках ідеться про оптимальне використання сировини, матеріалів, трудових ресурсів і засобів виробництва. Для розроблення оптимальних планіввикористовуються різні методи, у тому числі економіко-математичне моделювання для складання оптимальної виробничої програми, розподілу її між підрозділами, оптимізації послідовності запуску продукції у виробництво та ін.

Принцип гнучкості тісно пов'язаний з попереднім принципом і полягає в тому, щоб процес планування і самі плани могли оперативно реагувати на зовнішні впливи, за необхідності змінювати свою спрямованість. Плани, які розробляються згідно з принципом гнучкості, мають певні резерви (запас безпеки). Це стосується передусім ресурсного забезпечення плану (виробничої потужності, пропускної спроможності устаткування, запасів матеріалів, фінансових засобів). Надання планам гнучкості за допомогою додаткових ресурсів має економічні обмеження. Тому ступінь її потребує обґрунтування.

Послідовна й одночасна реалізація розглянутих принципів планування є складною справою, яка під силу лише великим фірмам, що мають відповідні кваліфіковані кадри, сучасні інформаційні технології та необхідні ресурси.

Залежно від часової орієнтації основних ідей планування розрізняють чотири типи планування.

Реактивне планування (повернення до минулого). Представники такого типу планування свої ідеї та спосіб існування підприємств знаходять у минулому. Вони заперечують усі досягнення сьогодення і тому негативно ставляться до техніки і сучасного інформаційно-технологічного суспільства. їхнє гасло: "Назад до природи". Під¬приємство сприймається прихильниками реактивного планування як стійкий, стабільний, добре налагоджений механізм. Усе, що відбувається і відбудеться на підприємстві, заздалегідь відомо. Управлятися воно повинно зверху вниз за допомогою особистого авторитету керівника та його патерналістського ставлення до підлеглих. Реактивне планування спирається на минулий досвід.

Інактивне планування (інертність). Цей тип планування виходить з ідеї, що немає потреби повертатися в минуле і разом з тим прагнути до руху вперед. Існуючі умови сприймаються як достатньо добрі, принаймні задовільні. Задоволеність теперішнім (існуючим) — відмітна риса інактивізму. Характерним для нього є також уявлення про те, що рівновага в становищі підприємства досягається природним шляхом, автоматично.

Преактивне планування (випередження) орієнтоване головним чином на майбутні зміни. Всупереч інактивістам преактивісти прагнуть прискорити зміни, швидше приблизити майбутнє. Преактивне планування орієнтується не на мінімізацію зусиль, а на пошук оптимальних рішень, з кількох варіантів розвитку вибирають найбільш економічний.

Інтерактивне планування ґрунтується на принципі участі та максимально мобілізує творчі здібності персоналу. Цей тип планування виходить з того, що майбутнє піддається контролю і значною мірою є продуктом дій персоналу.

Мета інтерактивного планування — проектування майбутнього, що передбачає побудову ідеалізованої моделі управління підприємством.

Залежно від періоду, котрий охоплюють плани як результати планової діяльності, розрізняють планування:

  1. довгострокове — 10—25 років (раніше це поняття ототожнювалося зі стратегічним плануванням);
  2. середньострокове — 3 — 5 років, що конкретизує довгострокове;
  3. короткострокове — 1 — 2 роки.
Класифікаційна ознака Методи планування
Вихідна позиція для розробки плану Ресурсний (за можливостями) Цільовий (за потребами)
Принципи визначення планових показників

Екстраполяційний

Інтерполяційний

Спосіб розрахунку планових показників

Дослідно-статистичний

Факторний

Нормативний

Узгодженість ресурсів і потреб

Балансовий

Матричний

Варіантність планів

Одноваріантний

Поліваріантний

Економіко-математичної оптимізації

Спосіб виконання розрахункових операцій

Ручний

Механізований

Автоматизований

Форма подання планових показників

Табличний

Лінійно-графічний

Логіко-структурний (сітьовий)

Ресурсний метод планування застосовують при монопольному становищі підприємства або за умов слабкої конкуренції. З посиленням конкурентної боротьби початковим моментом планування стають потреби ринку і попит на продукцію (послуги). У цьому разі застосовують цільовий метод планування.

Залежно від позиції підприємства на ринку застосовують різні принципи визначення кінцевого і проміжних значень планових показників. Якщо підприємство впевнене, що розвиватиметься в майбутньому зі збереженням тенденцій, які склалися нині, то воно застосовуватиме екстраполяційний метод визначення планових показників. За інтерполяційним методом підприємство встановлює мету для досягнення її в майбутньому і намагається визначити шлях до неї, визначаючи поступово проміжні планові показники.

Для визначення ступеня обгрунтованості показників важливо виокремити методи планування за способом розрахунку планових зав дань. Дослідно-статистичний метод встановлення планових показників передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки і їх усереднення. Обгрунтованішим є факторний метод планування, згідно з яким планові дані визначають на основі розрахунків впливу найважливіших чинників, що зумовлюють зміну цих показників. Для підприємства це насамперед планування ефективності виробництва (визначення темпів підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо). Найточнішим є нормативний метод планування. Він полягає в тому, що планові показники розраховують на основі прогресивних норм використання ресурсів. Для цього на підприємстві створюють відповідну нормативну базу.

Узгодженість потреб з необхідними ресурсами для їх задоволення найкраще забезпечується за допомогою балансового методу. Таблиці-баланси складають так, що в одній частині показують усі напрями витрачання ресурсів згідно з наявними потребами, а у другій — джерела надходження цих ресурсів. Ці частини балансу повинні збігатися. На підприємстві баланси розробляють для всіх видів ресурсів: матеріальних, трудових, фінансових. Матричний метод планування є розвитком балансового методу і полягає в побудові моделей взаємозв’язків окремих виробничих підрозділів і показників.

За сучасних умов підприємства намагаються розробляти не один, а кілька варіантів планів. За допомогою економіко-математичного моделювання найважливіші показники плану необхідно оптимізувати. Замість традиційного ручного методу планування із застосуванням найпростіших обчислювальних засобів дедалі частіше застосовують сучасні методи — механізовані та автоматизовані з використанням настільних калькуляторів і сучасних ЕОМ.

3. Система планів на кожному підприємстві формується самостійно і може охоплювати таке:

  1. Стратегічний, або генеральний, план підприємства (часто складається на п'ять років).
  2. Довгостроковий план — складова частина стратегічного, тобто план розвитку на декілька років, націлений на вирішення окремих проблем стратегії фірми.
  3. Загальноорганізаційні плани, складені як продовження стратегічного плану. Вони визначають головні завдання роз¬витку підприємства. Основу цих планів становить план розвитку.
  4. Оперативні плани підприємства, до складу яких входять загальноорганізаційні плани поточної діяльності, у тому числі "господарські плани", або "плани прибутку", розраховуються на один рік. За допомогою планів поточної діяльності товари і послуги виготовляються та поставляються на ринок; поточні плани підрозділів, у тому числі бюджетні, доповнюються загальноорганізаційними планами поточної діяльності.
  5. Бізнес-план — план створення нової фірми, програма діяльності підприємства, план конкретних заходів для досягнення певних цілей.
  6. Результатами процесу планування діяльності підприємства також є програми (або плани-програми) і проекти.

Стратегічні рішення — це рішення кардинального значення для функціонування підприємства. Як правило, вони мають довгострокові незворотні наслідки. Для стратегічних рішень характерним є те, що їх прийняття здійснюється шляхом вибору з дискретної різноманітності відомих варіантів. У практиці роботи підприємств до таких рішень належали плани реконструкції, розширення або ліквідації виробництв, корінна зміна профілю або спеціалізації підприємства.

Стратегічне планування надає підприємству визначеності, індивідуальності, що дає змогу йому залучати працівників відповідної кваліфікації.

Програми, як правило, визначають розвиток одного з важливих напрямків діяльності підприємства. Це можуть бути програми з удосконалення технології, з організації контролю якості, обліку, руху запасів тощо.

Проекти відрізняються від програм тим, що, орієнтуючись на конкретний вид діяльності та розвиток підприємства, вони мають установлену вартість, графік виконання, включаючи технічні та фінансові параметри, тобто вирізняються високим рівнем конкретного опрацювання. Як правило, проекти бувають пов'язані зі створенням та просуванням на ринок нових продуктів та послуг.

4. Організація планування діяльності підприємства. Зміст процесу планування полягає в розробці, обґрунтуванні, забезпеченні і прийнятті рішень в області планування. Організація робіт з планування — це процес переробки вхідної інформації у вихідну для досягнення цілей організації. На вході розглядаються нормативи конкурентоспроможності планованого об'єкта, інформація для розробки планів, необхідні ресурси і документи; на виході — плани, розроблені відповідно до вимог споживачів. У ході складання планів керівники всіх ланок управління намічають програму дій, встановлюють головну мету, визначають участь кожного підрозділу в загальній діяльності, координують роботу всіх укладачів планів.

Процес розробки плану включає:

  1. вивчення проблеми;
  2. формування системи планування;
  3. уточнення нормативів конкурентоспроможності планованого об'єкта та інших вимог;
  4. формування, узгодження і затвердження планів;
  5. доведення планових завдань до виконавців;
  6. координація виконання плану;
  7. облік і контроль виконання конкретних планових завдань і параметрів.

Планування у кінцевому підсумку повинно забезпечити оптимальний розвиток і функціонування виробництва, тобто:

  1. забезпечити обсяг випуску продукції;
  2. виявити внутрішні резерви і мобілізувати їх;
  3. забезпечити безупинне підвищення ефективності виробництва на основі передових технологій.

Ідеальною є ситуація, коли всі працівники підприємства залучаються до обговорення та складання планів.

Склад та чисельність служб планування на підприємстві залежать від типу організаційної структури, від стилю управління. Одним із найважливіших чинників, що визначають склад служби планування, є величина підприємства.