Економіка Підприємства

Спеціальність 071 "Облік і оподаткування"

Header image

Лекція №13

Тема: Виробничий процес та принципи його організації. Типи виробництва та їх характеристика.

Література

Основна

  1. Бойко В.В. Економіка підприємства України – Д.,1997р.
  2. Шегда А.В. Економіка підприємства – Київ: Знання, 2005р.

Додаткова

  1. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства – К.;1995р.
  2. Бойчик І.М. Економіка підприємства – Київ: Каравела, 2002р.

План лекції

  1. Виробничий процес та його структура.
  2. Принципи організації виробничого процесу.
  3. Виробничий цикл та його характеристика.
  4. Типи виробництва та їх характеристика.
  5. Методи організації виробничих процесів

Виробничий процес — це сукупність взаємопов’язаних дій людей, засобів праці та природи, що потрібні для виготовлення продукції. Сукупність засобів праці становить техніко-технологічну базу (ТТБ) виробничої сфери підприємства. Ця база виробництва має технічну та технологічну складові.

До технічної складової належать:

  • енергетична база виробництва;
  • виробничі машини і устаткування;
  • транспорт, переміщувальні пристрої;
  • інформаційно-обчислювальна техніка і засоби зв’язку.

До технологічної складової належать:

  • технології з переробки ресурсів і одержання готової продукції (видобутку, обробки, переміщення, складування, контролю тощо);
  • технологічна документація загального і спеціального призначення.

Тенденції розвитку ТТБ:

  • підвищення наукомісткості застосовуваних засобів праці;
  • широке застосування сучасної мікроелектронної техніки та автоматизації;
  • комплексна механізація та автоматизація виробництва.

Загальну сукупність виробничих процесів, які відбуваються на підприємствах, поділяють на групи за певними ознаками: призначенням, перебігом у часі, ступенем автоматизації.

1. За призначенням виробничі процеси поділяють на основні, допоміжні та обслуговуючі.

2. За перебігом у часі розрізняють дискретні та безперервні виробничі процеси.

3. За ступенем автоматизації виробничі процеси бувають механізовані, автоматизовані та автоматичні.

Система раціональної організації виробництва будується на певних принципах, яких слід дотримуватись при проектуванні: спеціалізації, пропорційності, паралельності, прямоточності, безперервності, ритмічності, автоматичності, гнучкості та гомеостатичності.

Принцип спеціалізації передбачає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу. Підвищуючи однорідність виробництва, спеціалізація сприяє спрощенню його організації.

Принцип пропорційності потребує, щоб у системі взаємопов’язаних підрозділів підприємства була узгоджена пропускна спроможність. Пропорційність досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічно взаємопов’язаних ланок виробництва пропорційна обсягу виконуваних робіт.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Цей принцип особливо важливий при виготовленні виробів, що складаються з великої кількості деталей. Послідовне їх виробництво зайняло б набагато більше часу.

Принцип прямоточності означає, що предмети праці при обробці повинні мати найкоротші маршрути на всіх стадіях і операціях виробничого процесу без зустрічних переміщень.

Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або ліквідовані. Безперервність виробничого процесу повинна також доповнюватися безперервністю роботи устаткування.

Принцип автоматичності передбачає економічно обгрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі в роботі у важких або шкідливих умовах.

Принцип гнучкості означає забезпечення оперативної адаптації організаційно-технічних умов виробничого процесу, пов’язаних з переходом на виготовлення іншої продукції. Гнучкість досягається універсальністю знарядь праці, засобів автоматизації, упровадженням верстатів з ЧПУ, гнучких виробничих систем.

Принцип гомеостатичності потребує, щоб виробнича система була здатна стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Для цього на підприємствах створюють технічні й організаційні механізми саморегулювання і стабілізації.

Особливості діяльності підприємства залежать від типу виробництва. Тип виробництва є комплексною характеристикою технічних, організаційних та економічних особливостей виробничої діяльності на підприємстві. Розрізняють три типи виробництва: одиничне, серійне і масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції і малим обсягом випуску однакових виробів.

Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і загальний обсяг випуску може бути великий.

Масове виробництво характеризується вузькістю номенклатури продукції, великим обсягом безперервного і тривалого виготовлення окремих виробів.

Окремо вирізняється дослідне виробництво — виготовлення зразків або партій виробів для дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій тощо. На їх основі розроблюють конструкторську та технологічну документацію для серійного або масового виробництва.

Коефіцієнт закріплення операцій характеризує середню кількість операцій, що припадає на одне робоче місце. Знаючи коефіцієнт закріплення операцій, можна визначити тип виробництва.

Робочі місця одиничного виробництва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічної можливості устаткування, що є універсальним. Через часту зміну предметів праці багато часу витрачається на переналагодження устаткування. Тому для одиничного виробництва k з.о > 40.

На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляють періодично партіями. При цьому застосовують як універсальне, так і спеціальне устаткування. Для цього типу виробництва 1 < k з.о ≤40.

Робочі місця масового виробництва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто k з.о = 1. При цьому застосовують вузькоспеціалізоване устаткування і спеціальне оснащення.

Важливим нормативом організації виробничого процесу в часі є виробничий цикл – інтервал часу від початку до завершення процесу виготовлення продукції. Обчислюють цей інтервал для одного або певної кількості виробів, які виготовляються одночасно.

Основною складовою виробничого процесу є технологічний процес — сукупність дій зі зміни стану предмета праці. Окремі технологічні операції є складовими технологічного циклу.

Розрізняють три основних способи поєднання операцій технологічного циклу: послідовне, паралельне і послідовно-паралельне.

Послідовне поєднання операцій полягає в тому, що наступна технологічна операція починається тільки після завершення обробки всіх предметів партії на попередній операції. Послідовне поєднання дуже просте й полегшує оперативне планування, але йому властивий тривалий цикл, бо кожний предмет перебуває поза обробкою в очікуванні обробки всієї партії. Такий спосіб поєднання технологічних операцій застосовується в одиничному і серійному виробництвах.

Для паралельного поєднання технологічних операцій характерно, що предмети після завершення однієї операції одразу передаються на наступну. У такий спосіб предмети однієї партії виготовляються паралельно на всіх технологічних операціях. Малогабаритні нетрудомісткі предмети іноді передаються не поштучно, а так званими транспортними партіями розміром n m , при паралельному поєднанні технологічних операцій технологічний цикл дорівнює тривалості обробки партії предметів на найдовшій за часом операції і транспортній партії на решті операцій. У цьому разі технологічний цикл істотно скорочується порівняно з послідовним поєднанням операцій. Таке поєднання технологічних операцій застосовується у масовому і великосерійному виробництві.

Послідовно-паралельне поєднання технологічних операцій є комбінацією двох попередніх. При такому поєднанні технологічний цикл триваліший за цикл при паралельному поєднанні й менший від циклу при послідовному поєднанні технологічних операцій. Цей метод поєднання операцій застосовується при обробці предметів великими партіями, що відповідає умовам великосерійного виробництва.

Організація виробничого процесу вивчає також розташування робочих місць і їх груп на території підприємства, що забезпечує пересування предметів праці технологічними операціями найкоротшим маршрутом. Розрізняють непотоковий і потоковий виробничі процеси.

Непотокове виробництво має такі ознаки: на робочих місцях оброблюються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з них невелика і недостатня для нормального завантаження устаткування, робочі місця розташовуються однотипними групами без певного зв’язку з послідовністю виконання операцій, предмети праці переміщуються при обробці складними маршрутами, внаслідок чого виникають тривалі перерви між технологічними операціями. Застосовується цей метод переважно в одиничному і дрібносерійному виробництві.

Потокове виробництво є високоефективним методом організації виробничого процесу. Уявімо собі потокову лінію або конвеєр, робота на якому характеризується високим ступенем раціональності й має такі ознаки:

  • за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предметів одного найменування або обмеженої кількості подібних предметів;
  • робочі місця розташовуються послідовно за перебігом технологічного процесу;
  • предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує виконання принципів паралельності й безперервності процесу. Потоковий метод організації виробництва застосовується у масовому та великосерійному виробництвах. Потокове виробництво має багато переваг: високий рівень продуктивності праці, механізації, спеціалізації й чітку організацію. Як наслідок скорочується тривалість виробничого циклу і незавершеного виробництва, збільшується коефіцієнт використання виробничих потужностей і зменшуються витрати на виробництво. Разом з тим потоковий метод організації виробництва має й недоліки. Для працівників — це примітивізація та монотонність їх праці, що суперечить загальній тенденції підвищення освітнього і кваліфікаційного рівня працівників. Крім того, одноманітність роботи на потокових лініях не дає можливості працівникам реалізувати індивідуальні можливості. Для підприємства вузька спеціалізація робочих місць може спричинитися до ускладнень при переході на випуск іншої продукції.

Попри все потокове виробництво як високоефективне широко застосовується у різних галузях промисловості; воно використовує новітні наукові досягнення і має певні тенденції для розвитку. Основними з них є такі:

  • автоматизація потокового виробництва;
  • підвищення гнучкості технологічних систем і схем, застосування верстатів з ЧПУ;
  • упровадження багатофункціональних роботів-маніпуляторів;
  • створення гнучких автоматизованих систем.

Перед запровадженням потокового виробництва розраховують параметри потокових ліній і спеціальних допоміжних засобів — конвеєрів. Такт потокової лінії — це інтервал часу, за який з лінії сходять ви роби, що пересуваються один за одним.

В усьому світі спостерігається стала тенденція підприємств різних форм організації виробництва до об’єднання. До форм суспільної організації виробництва належать концентрація, спеціалізація, кооперування, комбінування, конверсія і диверсифікація виробництва.