Економіка Підприємства

Спеціальність 071 "Облік і оподаткування"

Header image

Лекція №16

Тема: Поняття, показники та методи оцінки якості продукції. Стандартизація та сертифікація продукції.

Література

Основна

  1. Бойко В.В. Економіка підприємства України – Д.,1997р.
  2. Шегда А.В. Економіка підприємства – Київ: Знання, 2005р.

Додаткова

  1. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства – К.;1995р.
  2. Бойчик І.М. Економіка підприємства – Київ: Каравела, 2002р.

План лекції

  1. Поняття якості та конкурентоспроможності продукції.
  2. Методи оцінки якості продукції.
  3. Стандартизація та сертифікація продукції.

Нині споживач має широкі можливості щодо вибору пропонованих товарів і прагне придбати якісний товар за помірну ціну. Тому боротьба за якість і конкурентоспроможність продукції на сучасних підприємствах є дуже важливим аспектом їх діяльності.

Якість продукції як економічна категорія — це сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби споживачів відповідно до призначення.

Конкурентоспроможність підприємства — це його здатність виробляти конкурентоспроможну продукцію за рахунок ефективного використання трудових, виробничих і фінансових ресурсів.

Конкурентоспроможність продукції — це сукупність її якісних і вартісних характеристик, яка забезпечує якнайповніше задоволення попиту покупців та вигідно відрізняє її від аналогічної продукції конкурента. У загальному вигляді визначення конкурентоспроможності (КС) продукції можна записати формулою:

$$КС=якість + ціна + обслуговування$$

Управляти конкурентоспроможністю можна шляхом забезпечення оптимального співвідношення зазначених складових, кожна з яких, у свою чергу, є багатоскладовою.

Оцінка якості продукції передбачає визначення її абсолютного, відносного, перспективного і оптимального рівнів. Абсолютний рівень якості виробів визначається безпосереднім обчисленням їх певних показників. Відносний рівень якості визначається порівнянням абсолютних показників якості виробів з відповідними показниками найкращих аналогічних зразків (еталонів). Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки відображаються в перспективному рівні якості виробів.

Оптимальним рівень якості виробів вважається тоді, коли він відповідає мінімальним суспільно необхідним витратам на виробництво і експлуатацію цих виробів.

За кількістю показники оцінювання якості виробу поділяють на одиничні (характеризують окрему властивість виробу), комплексні(характеризують сукупність властивостей виробу) і узагальнюючі (характеризують якість продукції загалом).

До одиничних належать такі показники:

  • призначення (характеризують пристосованість виробів до використання в тих чи інших умовах і сферу їх використання);
  • надійності й довговічності;
  • технологічності (характеризують ефективність конструкцій і технологій виготовлення);
  • ергономічні (ураховують комплекс гігієнічних, антропометричних і фізіологічних властивостей людини, а також вимоги техніки безпеки);
  • естетичні (характеризують виразність, відповідність стилю, моді, оригінальність, гармонійність);
  • стандартизації і уніфікації (характеризують ступінь використання у виробі стандартизованих і уніфікованих деталей та вузлів);
  • економічні (ураховують витрати на розробку, виготовлення і експлуатацію виробу).

За комплексними показниками продукцію поділяють на сорти, марки і класи.

Загальний рівень якості продукції підприємства оцінюється за узагальнюючими показниками, основними з яких є такі:

  • коефіцієнт оновлення асортименту;
  • частка сертифікованої продукції в загальному її обсязі;
  • частка продукції, призначеної для експорту.

За способом одержання інформації методи оцінювання якості продукції поділяють на об’єктивний, органолептичний і розрахунковий.

Об’єктивний метод оцінювання якості виробів передбачає використання технічних засобів їх контролю і реєстрації.

Органолептичний метод грунтується на сприйнятті людиною споживчих властивостей продукції органами чуття.

Розрахунковий метод використовують при визначенні показників якості шляхом розрахунків. За джерелами інформації методи оцінювання якості продукції поділяють на традиційний (якість оцінюється у спеціальних підрозділах), експертний (до оцінювання естетичних показників якості залучають експертів) і соціологічний (визначається враженням споживачів).

Економічний механізм управління якістю продукції об’єднує способи й методи, спрямовані на забезпечення виробництва і реалізації продукції високої якості. Складовими цього механізму є планування виробництва високоякісної продукції, стимулювання і контроль за виробництвом, стандартизація і сертифікація продукції.

Стандартизація продукції охоплює встановлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих, визначення норм і правил у сфері проектування виробництва, формування єдиної системи показників якості, методів її контролю, створення єдиної системи класифікації і кодування продукції.

Сертифікація продукції передбачає встановлення її відповідності певним вимогам і видачу на цій підставі певного документа — сертифіката якості, який засвідчує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам стандартів.

Найжорсткіші вимоги і правила містяться в міжнародних стандартах ICO серії 9000.

В Україні також існує сертифікація як обов’язкова, так і добровільна.

Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри за найважливішими видами продукції.

Державний нагляд за якістю продукції, стандартизацією і сертифікацією здійснює Держстандарт України. Об’єктом державного нагляду є продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання, експортна та імпортована продукція.

На підприємстві поточну контролюючу функцію щодо якості вироблюваної продукції — внутрішньовиробничий технічний контроль — здійснює відділ технічного контролю. Класифікацію видів контролю на підприємствах ілюструє таблиця

Статистичний

Летючий

Інспекційний

Ознака класифікації Основні види контролю
Організаційна форма

Суцільний

Вибірковий

Характер контрольних операцій

Візуальний

Геометричний

Лабораторний аналіз

Контрольні випробування

Стадія виробничого процесу

Вхідний (контроль ресурсів)

Проміжний (контроль процесу)

Вихідний (контроль продукції)

Вплив на перебіг технологічного процесу

Активний

Пасивний

Застосовувані засоби контролю

Автоматизований

Механізований

Ручний

Місце здійснення

Стаціонарний

Змінний

Розглянемо докладніше деякі з наведених видів контролю.

Перевага статистичного контролю полягає в можливості керування рівнем якості продукції за принципом саморегулювання кібернетичної системи зі зворотним зв’язком, недолік — у відносно вузькій сфері застосування (переважно масовому виробництві) і потребі у великих коштах на збирання та обробку інформації.

Активним є контроль якості безпосередньо під час технологічного процесу виготовлення виробу за допомогою спеціальних контрольних технічних пристроїв, вмонтованих у технологічне устаткування. Такий контроль запобігає появі продукції низької якості.

Автоматизований контроль здійснюється через застосування автоматичних пристроїв без участі людини, ефективний у безперервному та масовому виробництвах, де часто трудомісткість контролю перевищує витрати на виготовлення продукції.

Летючим називається раптовий (без попередження) і швидкоминучий контроль. Інспекційним є контроль, запланований або здійснюваний за критичними сигналами.

Стаціонарний контроль здійснюється у спеціально обладнаних приміщеннях (лабораторіях) за допомогою випробувань, аналізів тощо.

Змінний контроль здійснюють безпосередньо виконавці на робочих місцях або контролери ВТК підприємства.

Виокремлюється і розраховується економічний ефект у виробника продукції, у споживача та народногосподарський ефект. Економічний ефект у виробника продукції поліпшеної якості порівняно з попередньою виявляється в розмірі додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції поліпшеної якості та обчислюється за формулою:

$$Ев=(∆П–Ен*К)V_я ,$$

де ∆П — приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції поліпшеної якості; К — питомі капіталовкладення, спрямовані на поліпшення якості; Vя — обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.

Економічний ефект, який отримає виробник продукції поліпшеної якості, можна обчислити також як різницю у зведених витратах на виробництво продукції відповідно поліпшеної та нижчої якості:

$$Ев=((S_1+Eн*К_1) – (S_2+Ен*К_2))*V_я .$$

Загальногосподарський ефект ураховує ефекти від виробництва та експлуатації (споживання) продукції поліпшеної якості й визначається як їх сума. Якщо поліпшення якості продукції відбувається шляхом підвищення її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищення ціни на продукцію вищого сорту і визначається так:

$$∆П_я=((Ц_2–S_2) – (Ц_1–S_1))*V_я ,$$

де Ц1, Ц2 — ціна одиниці продукції відповідно нижчого і вищого сорту; S1, S2 — собівартість одиниці продукції аналогічних сортів.

Показники підвищення якості й конкурентоспроможності продукції підприємства об’єднують у чотири групи: технічні, організаційні, економічні й соціальні.

Технічні показники підвищення якості продукції пов’язані з удосконаленням техніко-технологічної бази виробництва. До цих показників належать:

  • застосування досягнень науки і техніки при проектуванні виробів;
  • запровадження новітньої технології виробництва і суворе дотримання технологічної дисципліни;
  • забезпечення належної технічної оснащеності виробництва;
  • дотримання і вдосконалення застосовуваних стандартів і технічних умов.

Ринкові умови господарювання на сучасному підприємстві потребують активного й широкого застосування організаційних показників підвищення якості продукції:

  • запровадження сучасних форм і методів організації виробництва й управління;
  • удосконалення методів контролю на всіх стадіях виробництва;
  • розширення господарських зв’язків між виробниками і споживачами продукції;
  • застосування передового вітчизняного і зарубіжного досвіду для підвищення конкурентоспроможності продукції.

До форм і методів економічного впливу на забезпечення виробництва високоякісної продукції належать:

  • узгоджена система прогнозування і планування якості продукції;
  • встановлення прийнятних для виробника і споживача цін на окремі види товарів;
  • переконлива мотивація праці всіх категорій працівників підприємства.

До форм соціального впливу належать:

  • всебічна активізація людського фактора;
  • здійснення ефективної кадрової політики;
  • створення належних умов праці й життєдіяльності працівників підприємства.