Економіка Підприємства

Спеціальність 071 "Облік і оподаткування"

Header image

Лекція №17

Тема: Собівартість продукції. Класифікація витрат.

Література

Основна

  1. Бойко В.В. Економіка підприємства України – Д.,1997р.
  2. Шегда А.В. Економіка підприємства – Київ: Знання, 2005р.

Додаткова

  1. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства – К.;1995р.
  2. Бойчик І.М. Економіка підприємства – Київ: Каравела, 2002р.

План лекції

  1. Загальна характеристика витрат.
  2. Класифікація витрат.
  3. Собівартість продукції.
  4. Кошторис витрат.

1. У процесі своєї діяльності підприємство здійснює матері¬альні та грошові витрати. Залежно від ролі, яку вони відігра¬ють у процесі відтворення, їх поділяють на три групи:

  1. Витрати, пов'язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції (послуг).
  2. Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові витрати на просте та розширене відтворення основних фондів, приріст оборотних коштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо.
  3. Витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці витрати не пов'язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.

Найбільшу питому вагу у загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.

Розрізняють витрати економічні та бухгалтерські. Економічні витрати — це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси. Ці витрати складаються із зовнішніх (явних) та внутрішніх (неявних або імпліцитних). Зовнішні витрати — це платежі постачальникам матеріальних ресурсів, виплата заробітної плати, нарахування амортизації тощо. Ця група витрат і становитиме бухгалтерські витрати, які фактично відповідають витратам наших підприємств.

Внутрішні витрати мають неявний, імпліцитний характер, оскільки відображають використання ресурсів, що належать власнику підприємства у вигляді землі, приміщень, активів тощо, за які він формально не платить.

Поняття "економічні витрати" є загальноприйнятим, бухгалтерські — обчислюються на практиці для визначення реальної суми фактично здійснених витрат, оподаткованого прибутку тощо.

Розрізняють витрати на одиницю продукції та загальні витрати на весь обсяг виготовленої продукції (наданих послуг).

При плануванні, обліку та аналізі витрати класифікують за різними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності, економічна роль у формуванні собівартості, спосіб обчислення на окремі види продукції, зв'язок з обсягом виробництва, час виникнення та обчислення.

2. Залежно від ступеня однорідності витрати поділяються на прості (елементні) та комплексні. Прості (елементні) — це витрати однорідні за економічним змістом (сировина, основні матеріали, заробітна плата). Комплексні витрати різнорідні за своїм складом, вони охоплюють кілька економічних елементів (витрати на утримання та експлуатацію машин, загальновиробничі, втрати від браку тощо).

За економічною роллю у формуванні собівартості продукції витрати поділяють на основні та накладні:

  1. основні витрати безпосередньо пов'язані з процесом виготовлення виробів і утворюють їх головний речовий зміст. Це витрати на сировину, основні матеріали, технологічне паливо та енергію, заробітну плату основних виробничих робітників.
  2. допомогою накладних витрат створюються необхідні умови для функціонування виробництва, його організації, управління, обслуговування (загальновиробничі витрати).

За способом обчислення на окремі види продукції витрати поділяються на прямі та непрямі:

  1. Прямі витрати безпосередньо відносять на собівартість виготовлення конкретного виду продукції і можуть бути розраховані на її одиницю прямо (матеріали, паливо, заробітна плата).
  2. Непрямі витрати пов'язані з виготовленням різних видів продукції, в цьому разі не можна безпосередньо обчислити витрати на окремі види продукції (загальновиробничі витрати, витрати на утримання та експлуатацію машин тощо). Непрямі витрати розподіляються на окремі види продукції пропорційно визначеній базі. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення витрат на одиницю продукції.

Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні.

Постійні витрати — це такі, абсолютна величина яких у даний період при зміні обсягу виробництва в певних межах не змінюється. При істотних змінах обсягів виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, величина постійних витрат змінюється стрибкоподібно, після чого вона знову залишається постійною. Це витрати на утримання й експлуатацію будівель, споруд, управління цехом, орендна плата. До постійних витрат відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягів виробництва, тому їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати — це такі витрати, величина яких у даний період безпосередньо залежить від обсягу виробництва. У свою чергу, змінні витрати поділяють на пропорційні, прогресивні і регресивні.

Пропорційні змінні витрати змінюються прямо пропорційно до обсягу виробництва (коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці). Це витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату.

Прогресивні змінні витрати зростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більший за одиницю). До них можна віднести витрати на відрядно-прогресивну оплату праці.

Регресивні змінні витрати змінюються у відносно меншій пропорції, ніж виробництво (коефіцієнт пропорційності менший за одиницю). До цих витрат належать витрати на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, інструмент тощо.

Поділ витрат на постійні та змінні дає змогу визначити кількісну залежність різних витрат від змін в умовах виробництва та реалізації при здійсненні планування, виборі варіантів рішень.

Залежно від часу виникнення витрати можуть бути:

  1. Поточні витрати здійснюються щоденно в даному періоді,
  2. одноразові — це разові витрати, що здійснюються не частіше як один раз на місяць.
  3. Майбутні витрати — це витрати, на які резервуються кошти в кошто¬рисно-нормативному порядку (оплата відпусток, сезонні витрати та ін.).

Такий вид класифікації дає змогу забезпечити економічно обґрунтований рівномірний у часі розподіл витрат на виробництво продукції.

3. Собівартість продукції — це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку.

Згідно з зазначеним до собівартості продукції (робіт, послуг) входять витрати на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону праці й безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати.

Залежно від часу розрахунку розрізняють:

  1. планову собівартість, яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плану;
  2. фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку;
  3. нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів;
  4. кошториснії собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.

Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

Технологічна собівартість включає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції.

Цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції.

Виробнича собівартість — це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і середньогалузеву.

Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства.

Середньогалузева — відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

4. Слід розрізняти собівартість продукції (робіт, послуг) і кошторис виробництва.

Кошторис виробництва — це витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, підносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис виробництва і собівартість загального випуску продукції не збігаються.

Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифікуються за економічними елементами:

  1. матеріальні витрати;
  2. витрати на оплату праці;
  3. відрахування на соціальні заходи;
  4. амортизація основних фондів і матеріальних активів;
  5. інші витрати, пов'язані з основною діяльністю.

Таке групування для всіх підприємств промисловості є ідентичним.

До складу елемента "Матеріальні витрати" включається вартість витрачених матеріалів (крім продукту власного виробництва):

  • сировини й основних матеріалів;
  • купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів;
  • палива й енергії;
  • будівельних матеріалів;
  • запасних частин;
  • тари і тарних матеріалів;
  • допоміжних та інших матеріалів.

Із витрат на матеріальні ресурси, що входять до кошторису, вираховується вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи — це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що виникли у процесі виробництва продукції (робіт, послуг). Вони втрачають повністю або частково свої споживчі властивості початкового ресурсу й у зв'язку з цим використовуються з підвищеними витратами продукції або зовсім не використовуються за прямим призначенням. До зворотних відходів не належать: залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до встановленої технології передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг).

До складу елемента "Витрати на оплату праці" входять:

  • виплати заробітної плати за окладами й тарифами;
  • премії та заохочення;
  • компенсаційні виплати;
  • оплата відпусток;
  • оплата іншого невідпрацьованого часу;
  • інші витрати на оплату праці.

До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" включається:

  • відрахування на пенсійне забезпечення;
  • відрахування на соціальне страхування;
  • страхові внески на випадок безробіття;
  • відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;
  • відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента "Амортизація" входить сума нарахованої амортизації:

  • основних ресурсів;
  • нематеріальних активів;
  • інших необоротних матеріальних активів (спеціальні інструменти та пристосування, тимчасові споруди та природні ресурси, інвентарна тара).

До складу елемента "Інші витрати", пов'язані з основною діяльністю, включають витрати, що не ввійшли до складу перелічених вище елементів, зокрема:

  • витрати на відрядження;
  • на послуги зв'язку;
  • виплати матеріальної допомоги;
  • плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

Складається кошторис витрат за такою схемою.

Виробнича собівартість валового випуску продукції розраховується так: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи та послуги, що не входять до складу виробничої собівартості продукції. Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні — додається.

Виробнича собівартість виготовленої продукції обчислюється як сума витрат на випуск валового випуску продукції, зменшена (збільшена) на величину собівартості при зростанні (зменшенні) залишків незавершеного виробництва.

Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

Порядок розроблення кошторису виробництва може бути різним, залежно від розміру підприємства, стану його інформаційної бази та стадії планування. На стадії прогнозування величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період.

Поелементна класифікація витрат, яку містить кошторис виробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що є важливим для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції.

Структура собівартості — це поелементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції.

Калькуляція (від лат. саісиїаііо — обчислення) — це розрахунок собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг. Калькуляції складають на продукцію основного й допоміжного виробництв щомісячно, за квартал, за рік за цільовим призначенням. Розрізняють такі види калькуляції:

  • планові (складають на основі прогресивних норм витрачання засобів виробництва та робочого часу й використовують як вихідні дані при встановленні цін);
  • кошторисні (стосуються нових видів продукції, робіт та послуг для розрахунку відпускних цін);
  • нормативні (складають на основі існуючих норм використання засобів виробництва та робочого часу).

Перелічені види калькуляції є попередніми, їх розробляють до початку виробництва продукції і використовують при складанні кошторису.

Калькуляції, що за даними бухгалтерського обліку відображають фактичні витрати, називають звітними. Вони потрібні для контролю за виконанням планових завдань із собівартості продукції і для виявлення резервів подальшого зниження витрат.

При калькулюванні встановлюють об'єкти калькулювання, вибирають калькуляційні одиниці, визначають калькуляційні статті витрат та методики їх обчислення.

Об'єкт калькулювання — продукція (робота, послуга), собівартість якої обчислюється. До об'єктів калькулювання належать основна та допоміжна продукція (інструмент, запасні частини), послуги і роботи (ремонт, транспортування тощо). Головним об'єктом калькулювання є готова продукція, що поставляється за межі підприємства споживачам. Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця — одиниця його кількісного вимірювання (у штуках, метрах, тоннах, кіловат-годинах тощо). Наприклад, об'єкт калькулювання — вугілля, електроенергія, взуття, калькуляційна одиниця відповідно — 1 тонна, 1 кіловат-година, 100 пар взуття.

При калькулюванні продукції (робіт, послуг) витрати групують за калькуляційними статтями, перелік і склад яких уста¬новлюється підприємством самостійно.

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), можуть групуватись за такими статтями калькуляції (типовими для більшості підприємств):

  1. сировина та матеріали;
  2. куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;
  3. паливо й енергія на технологічні потреби;
  4. зворотні відходи (вираховуються);
  5. основна заробітна плата;
  6. додаткова заробітна плата;
  7. відрахування на соціальні заходи;
  8. витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;
  9. відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати;
  10. витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання;
  11. загальновиробничі витрати.

Сума перших 10 статей становить технологічну собівартість, сума 11 статей — цехову (виробничу) собівартість виготовленої продукції.

При розподілі загальновиробничих витрат розрізняють загальновиробничі витрати постійні й змінні.

Змінні загальновиробничі витрати (витрати ьга обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються пропорційно до зміни обсягу виробничої діяльності), розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Постійні загальновиробничі витрати (витрати на обслуго¬вування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності) розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) при нормальній потужності, яка визначається підприємством самостійно. При цьому під нормальною потужністю розуміють очікуваний середній обсяг діяльності підприємства.

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення. Перелік і склад загальновиробничих витрат установлюється підприємством.

Для виявлення резервів зниження собівартості необхідно визначити фактори, які обумовлюють це зниження.

Під факторами зниження собівартості продукції (робіт, послуг) розуміють усю сукупність рушійних сил і причин, які визначають її рівень та динаміку.

Розрізняють такі фактори зниження собівартості продукції:

  1. підвищення технічного рівня виробництва, зокрема упровадження нової прогресивної технології, підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів; розширення масштабів використання й удосконалення техніки і технології, що застосовується; краще використання сировини та матеріалів;
  2. поліпшення організації виробництва і праці, тобто удосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; упровадження наукової організації праці; поліпшення використання основних виробничих фондів; поліпшення матеріально-технічного забезпечення; скорочення транспортно-складських витрат тощо;
  3. зміна обсягу виробництва, що зумовлює відносне скорочення умовно-постійних витрат у результаті зростання обсягу виробництва;
  4. зміна структури, асортименту та поліпшення якості продукції.